Протягом останнього місяця наш 11 клас М-Погорілівської санаторної школи-інтернату опановували нову для нас форму роботи web-quest. Але зараз наше завдання наближається до кінця, тож я вирішила підвести підсумки над власним веб-квестом, який я виконувала у формі блогу. Оцінку своїй роботі я даватиму за певними критеріями оцінювання.
Отже, почнемо!
В ході виконання завдання я спочатку опрацьовувала домашній параграф підручника, визначала, які питання для мене не досить зрозумілі, питання, які мене зацікавили і можуть зацікавити моїх "колег", або питання, що потребують, на мою думку, більш глибокого дослідження. Після обирання теми для дослідження, я намагалась повністю й точно зрозуміти завдання, поставлене перед собою. Для цього, звичайно ж, доводилось опрацьовувати не менше 6-7 різноманітних джерел інформації (включаючи підручник, інформаційні інтернет-сайти, блоги, інтернет-альбоми, автобіографії, енциклопедії і навіть свідки тогочасних подій, що розповіли немало), які було проаналізовано, оцінено й цитовано, тобто написання статей відбувалось власноруч. Думаю, що інформація у поданих мною матеріалах була викладена досить чітко, послідовно і ясно виражала моє ставлення до описаного. Також роботи включали в себе різноманітні види інформації - це і фото, і картинки, плакати і пісні, відео й цитати.
І на останок хочу сказати, що на мою думку, ми, як завжди, приклали максимальних зусиль (хоч і виникали деякі незначні труднощі) і успішно відкрили зовсім новий для нас вид роботи!
Так як своє життя я хочу пов'язати з медициною, думаю, не дивно, що мене зацікавила досить відома постать Миколи Амосова. Тож і вирішила я підготувати про нього статтю, тобто все, що найбільш вразило.
Народився він у с. Ольхово Вологодської губернії. Мати працювала акушеркою. Батько пішов на війну 1914 р., а коли повернувся, то незабаром залишив сім'ю. Жили дуже сутужно. Справляє гарне враження те, що мати ніколи не дозволяла собі брати подарунків від пацієнтів і залишилася для Миколи Михайловича прикладом на все життя. Бабуся навчила майбутнього академіка молитися, селянське господарство - трудитися, а самотність - читати книжки.
Микола Михайлович закінчив два інститути з відзнакою. Після закінчення медичного інституту, його залишали в аспірантурі з хірургії, а він віддав перевагу практичній роботі ординатора-хірурга Череповецької міжрайонної лікарні.
Від перших і до останніх днів Амосов залишався провідним хірургом Польового пересувного госпіталю. Хоч часи і були надзвичайно важкими, важко було дивитися на смертельно хворих людей, яких з кожним днем все більшало. А ле наш сміливий лікар не зламався, а лише став сильнішим. Проте, всі ми люди, і всі ми зазнаємо помилок, адже в цьому і полягає самовдосконалення. Читаючи Автобіографію Миколи Амосова я натрапила на такі слова: "Там зазнав першої поразки: помер хворий вiд газової гангрени в результатi моєї помилки."
Як зазначає сам хірург основними проблеми були газова iнфекцiя, поранення суглобiв i переломи стегна - лiкували гiпсовими пов'язками. Було багато смертей i важких щиросердечних переживань. Тодi ж він розробив свої методи операцiй, що ЗНАЧНО знизили смертнiсть. Написав першу дисертацiю й представив її у Московський медiнститут.
За вiйну він став досвiдченим хiрургом, мiг оперувати в будь-якiй частинi тiла. Особливо процвiтав у лiкуваннi поранень грудей, суглобiв i переломiв стегна.
Після війни влаштувався у головним хірургом в оланій Брянській лікарні, а далі й у Києві.
Восени 1945 Амосов їздив на конгрес хiрургiв у Мексику. Там побачив операцiю на серцi з АШК (Апаратом Штучного Кровообiгу) i дуже зацiкавився. Оскiльки купити апарат було неможливо, то розробив власний проект. У тому ж роцi провели експерименти на собаках, а пiд кiнець року спробували на хворому,та на жаль, у нього зупинилося серце при звичайнiй операцiї. Хворий помер. Пiсля цього ще рiк експериментували. У 1959 роцi вдало прооперували хлопчика з важким уродженим пороком серця - так званою "Тетрадою Фалло"
А ось і сам апарат штучного кровообігу
Коротко про кар'єрні успіхи На початку 1962р. Амосова обрали членом-кореспондентом Академiї медичних наук. Запропонував сам президент, А.Н.Бакулев. Потiм у тому ж роцi присудили Ленiнську премiю - у компанiї чотирьох легеневих хiрургiв. Наступний чин, для мене виявився уже зовсiм несподiваним - обрання депутатом Верховної Ради СРСР. От як писав про це сам Микола: "викликали в Обком i сказали: "Є думка висунути вас у депутати. Народ пiдтримає". Я делiкатно вiдмовлявся, менi дiйсно не хотiлося, але наполягати побоявся: усi пiд Партiєю ходимо! Потрапиш у немилiсть - працювати не дадуть." (у депутатах пробув аж чотири терміни!)
Невеликий фільм про Миколу Амосова з участю його доньки Катерини
1969 - академiк Української АН. Потiм - три державнi премiї України - за хiрургiю i кiбернетику. У 60 рокiв дали Героя Соцiалiстичної працi. Потiм ще були ордени Ленiна, Жовтневої революцiї. Це ще не рахуючи чотирьох орденiв за вiйну, звання Заслуженого дiяча науки. От так, як бачите, приголубила Партiя безпартiйного товариша. Але значкiв на пiджак не вiшав. Микола Михайлович Амосов був не тільки видатним хірургом, а й яскравим теоретиком медицини, філософом, талановитим кібернетиком, соціологом. Та при всьому цьому ще й письменником! Його повість "Мысли и сердце" - про пристрасті хірургії - перекладена більше, ніж тридцятьма мовами. У США були здивовані, коли довідалися, що хірург, кібернетик та прозаїк Амосов - одна й та сама людина. (а дійсно дивує, чи не правда?)
М.М.Амосов - автор понад 400 наукових робіт. Більшість його монографій перевидані в США, Японії, Німеччині, Болгарії. В очолюваному ним інституті підготовлено 40 докторів та 146 кандидатів наук, багато з яких нині керують великими науковими центрами. Амосов відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР, Почесною відзнакою Президента України. Була в Миколи Михайловича й дочка - Катя. Вирішила про неї написати, тому що також вразила своїми досягненнями. Чесно кажучи, такі люди надихають!
Микола із донькою Катериною
У 1970 роцi Катя поступила в медiнститут. В 15 рокiв: за один рiк здала за три останнi класи школи.
Любов до дочки була самим сильним почуттям у житті хірурга. Виховував її згiдно з наукою: у три роки вмiла читати, рано приохотилася до книжок, iз чотирьох - англiйський. Театри, музеї, виставки, поїздки в Москву, у Ленiнград, навiть у Нiмеччину. А головне - розмови i любов.
Микола Михайлович - кардіохірург, корінний росіянин, який став в Україні академіком та людиною сторіччя, створив у Києві Інститут серцево-судинної хірургії та прооперував у ньому 5000 пацієнтів - у 88 років опинився, як то кажуть, "шевцем без чобіт" - підкачало власне серце.
Соратники Амосова довго чинили опір, не хотіли його оперувати. Як шуткував сам пацієнт, "боялися зарізати вчителя". Після успішної операції Микола Михайлович вийшов із лікарні та продовжив те, чим займався паралельно з медициною, - моделюванням майбутнього держави.
Чудове життя прожив М.М.Амосов! Визнання та широка популярність прийшли до нього задовго до смерті. Йому вдалось досягти успіху в усіх основних починаннях. Запропоновані й розроблені ним нові методи лікування одержали загальне визнання, посіли чільне місце як у вітчизняній, так і в зарубіжній медицині.
