Протягом останнього місяця наш 11 клас М-Погорілівської санаторної школи-інтернату опановували нову для нас форму роботи web-quest. Але зараз наше завдання наближається до кінця, тож я вирішила підвести підсумки над власним веб-квестом, який я виконувала у формі блогу. Оцінку своїй роботі я даватиму за певними критеріями оцінювання.
Отже, почнемо!
В ході виконання завдання я спочатку опрацьовувала домашній параграф підручника, визначала, які питання для мене не досить зрозумілі, питання, які мене зацікавили і можуть зацікавити моїх "колег", або питання, що потребують, на мою думку, більш глибокого дослідження. Після обирання теми для дослідження, я намагалась повністю й точно зрозуміти завдання, поставлене перед собою. Для цього, звичайно ж, доводилось опрацьовувати не менше 6-7 різноманітних джерел інформації (включаючи підручник, інформаційні інтернет-сайти, блоги, інтернет-альбоми, автобіографії, енциклопедії і навіть свідки тогочасних подій, що розповіли немало), які було проаналізовано, оцінено й цитовано, тобто написання статей відбувалось власноруч. Думаю, що інформація у поданих мною матеріалах була викладена досить чітко, послідовно і ясно виражала моє ставлення до описаного. Також роботи включали в себе різноманітні види інформації - це і фото, і картинки, плакати і пісні, відео й цитати.
І на останок хочу сказати, що на мою думку, ми, як завжди, приклали максимальних зусиль (хоч і виникали деякі незначні труднощі) і успішно відкрили зовсім новий для нас вид роботи!
Так як своє життя я хочу пов'язати з медициною, думаю, не дивно, що мене зацікавила досить відома постать Миколи Амосова. Тож і вирішила я підготувати про нього статтю, тобто все, що найбільш вразило.
Народився він у с. Ольхово Вологодської губернії. Мати працювала акушеркою. Батько пішов на війну 1914 р., а коли повернувся, то незабаром залишив сім'ю. Жили дуже сутужно. Справляє гарне враження те, що мати ніколи не дозволяла собі брати подарунків від пацієнтів і залишилася для Миколи Михайловича прикладом на все життя. Бабуся навчила майбутнього академіка молитися, селянське господарство - трудитися, а самотність - читати книжки.
Микола Михайлович закінчив два інститути з відзнакою. Після закінчення медичного інституту, його залишали в аспірантурі з хірургії, а він віддав перевагу практичній роботі ординатора-хірурга Череповецької міжрайонної лікарні.
Від перших і до останніх днів Амосов залишався провідним хірургом Польового пересувного госпіталю. Хоч часи і були надзвичайно важкими, важко було дивитися на смертельно хворих людей, яких з кожним днем все більшало. А ле наш сміливий лікар не зламався, а лише став сильнішим. Проте, всі ми люди, і всі ми зазнаємо помилок, адже в цьому і полягає самовдосконалення. Читаючи Автобіографію Миколи Амосова я натрапила на такі слова: "Там зазнав першої поразки: помер хворий вiд газової гангрени в результатi моєї помилки."
Як зазначає сам хірург основними проблеми були газова iнфекцiя, поранення суглобiв i переломи стегна - лiкували гiпсовими пов'язками. Було багато смертей i важких щиросердечних переживань. Тодi ж він розробив свої методи операцiй, що ЗНАЧНО знизили смертнiсть. Написав першу дисертацiю й представив її у Московський медiнститут.
За вiйну він став досвiдченим хiрургом, мiг оперувати в будь-якiй частинi тiла. Особливо процвiтав у лiкуваннi поранень грудей, суглобiв i переломiв стегна.
Після війни влаштувався у головним хірургом в оланій Брянській лікарні, а далі й у Києві.
Восени 1945 Амосов їздив на конгрес хiрургiв у Мексику. Там побачив операцiю на серцi з АШК (Апаратом Штучного Кровообiгу) i дуже зацiкавився. Оскiльки купити апарат було неможливо, то розробив власний проект. У тому ж роцi провели експерименти на собаках, а пiд кiнець року спробували на хворому,та на жаль, у нього зупинилося серце при звичайнiй операцiї. Хворий помер. Пiсля цього ще рiк експериментували. У 1959 роцi вдало прооперували хлопчика з важким уродженим пороком серця - так званою "Тетрадою Фалло"
А ось і сам апарат штучного кровообігу
Коротко про кар'єрні успіхи На початку 1962р. Амосова обрали членом-кореспондентом Академiї медичних наук. Запропонував сам президент, А.Н.Бакулев. Потiм у тому ж роцi присудили Ленiнську премiю - у компанiї чотирьох легеневих хiрургiв. Наступний чин, для мене виявився уже зовсiм несподiваним - обрання депутатом Верховної Ради СРСР. От як писав про це сам Микола: "викликали в Обком i сказали: "Є думка висунути вас у депутати. Народ пiдтримає". Я делiкатно вiдмовлявся, менi дiйсно не хотiлося, але наполягати побоявся: усi пiд Партiєю ходимо! Потрапиш у немилiсть - працювати не дадуть." (у депутатах пробув аж чотири терміни!)
Невеликий фільм про Миколу Амосова з участю його доньки Катерини
1969 - академiк Української АН. Потiм - три державнi премiї України - за хiрургiю i кiбернетику. У 60 рокiв дали Героя Соцiалiстичної працi. Потiм ще були ордени Ленiна, Жовтневої революцiї. Це ще не рахуючи чотирьох орденiв за вiйну, звання Заслуженого дiяча науки. От так, як бачите, приголубила Партiя безпартiйного товариша. Але значкiв на пiджак не вiшав. Микола Михайлович Амосов був не тільки видатним хірургом, а й яскравим теоретиком медицини, філософом, талановитим кібернетиком, соціологом. Та при всьому цьому ще й письменником! Його повість "Мысли и сердце" - про пристрасті хірургії - перекладена більше, ніж тридцятьма мовами. У США були здивовані, коли довідалися, що хірург, кібернетик та прозаїк Амосов - одна й та сама людина. (а дійсно дивує, чи не правда?)
М.М.Амосов - автор понад 400 наукових робіт. Більшість його монографій перевидані в США, Японії, Німеччині, Болгарії. В очолюваному ним інституті підготовлено 40 докторів та 146 кандидатів наук, багато з яких нині керують великими науковими центрами. Амосов відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР, Почесною відзнакою Президента України. Була в Миколи Михайловича й дочка - Катя. Вирішила про неї написати, тому що також вразила своїми досягненнями. Чесно кажучи, такі люди надихають!
Микола із донькою Катериною
У 1970 роцi Катя поступила в медiнститут. В 15 рокiв: за один рiк здала за три останнi класи школи.
Любов до дочки була самим сильним почуттям у житті хірурга. Виховував її згiдно з наукою: у три роки вмiла читати, рано приохотилася до книжок, iз чотирьох - англiйський. Театри, музеї, виставки, поїздки в Москву, у Ленiнград, навiть у Нiмеччину. А головне - розмови i любов.
Микола Михайлович - кардіохірург, корінний росіянин, який став в Україні академіком та людиною сторіччя, створив у Києві Інститут серцево-судинної хірургії та прооперував у ньому 5000 пацієнтів - у 88 років опинився, як то кажуть, "шевцем без чобіт" - підкачало власне серце.
Соратники Амосова довго чинили опір, не хотіли його оперувати. Як шуткував сам пацієнт, "боялися зарізати вчителя". Після успішної операції Микола Михайлович вийшов із лікарні та продовжив те, чим займався паралельно з медициною, - моделюванням майбутнього держави.
Чудове життя прожив М.М.Амосов! Визнання та широка популярність прийшли до нього задовго до смерті. Йому вдалось досягти успіху в усіх основних починаннях. Запропоновані й розроблені ним нові методи лікування одержали загальне визнання, посіли чільне місце як у вітчизняній, так і в зарубіжній медицині.
Ще 50 років тому головною сільськогосподарською культурою всього Радянського Союзу була кукуруза! У хрущовські часи традиційні посіви іржі та пшениці піддалися тотальному скороченню, а їх місця засіяли кукурудзою. І навіть більше - "царицею полів" засаджували не лише благодатну для цього Україну. Сіяли від Казахстану до, уявіть собі, Архангельської області, Якутії і Таймиру!
Наскільки я зрозуміла, найпоширенішою версією такої пристрасті Хрущова є те, що кукурудза придивилася радянському керівникові в 1959-му під час візиту в Америку. Зокрема, Микиту Сергійовича підкорили успіхи фермерів " кукурудзяного" штату Айова. Особливо - місцеві огрядні корови, результат годування все тим же кукурудзяним силосом. Повернувшись додому, перший секретар нібито наказав засіяти кукурудзою увесь Радянський Союз. Також я звернула увагу, що одним з гасел "кукурудзяної лихоманки" став карикатурний слоган: "Тримайся, корова зі штату Айова"!
Але, опрацювавши щє деякі джерела я з'ясувала, що ще в 1949 році, коли Хрущов керував Україною, він за допомогою кукурудзи врятував республіку від голоду. А очоливши СРСР, вирішив перетворити її на головну сільськогосподарську культуру, про що заявив ще на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС 1954 роки. Так, на сторінках запорізьких газет кукурудзяний бум стартував вже в середині 50-х років. Отже, ще до візиту Микити Сергійовича до Америки в місцевій пресі щосили посміхалися качани кукурудзи.
Кукурудза дійсно в ті роки була всюди: на поштових марках, сторінках газет, журналів і навіть кіноекранах. Наприклад, в 1961 році в запорізьких кінотеатрах можна було побачити фільм "Кукурудза-чарівниця". Також нерідко можна було почути й пісні про неї:
Кукуруза, кукуруза, да гибридная
По всему ты по Союзу стала видная
Потеснись, ячмень усатый и овес нечесанный
Кукуруза нам богатство принесет по осени
На Оке и на Кубани, да на Тереке реке
Кукуруза лучше станет, чем в Америке
Мы характером спокойны, да зато напористы
Мы Америку догоним на советской скорости
Нас пугали - мы не трусы, не пугаемся
Всех побить по кукурузе постараемся
Мы не в модных нынче милях счет длины шагам ведем
Семимильными ходили, семилетними идем
Раздавайся по Союзу песня, песня веселей
Стала нынче кукуруза королевою полей
Але звичайно ж, наш надзвичайно талановитий і веселий народ не міг не обіграти дану подію. Тож, я знайшла досить непоганий анектод з цього приводу:
- Товаришу Хрущов, а папа говорить, що ви запустили не лише ракету, але і сільське господарство. - Хлопчику, передай папі, що я саджаю не лише кукурудзу!
"Наздоганяти і переганяти" Америку Хрущов збирався в першу чергу за допомогою все тієї ж кукурудзи. Наприклад, нижче на агітплакаті з кукурудзяного качана, як з рогу достатку, сиплють яйця, м'ясо і молоко. Думаю, цим тодішня влада хотіла показати, що маючи кукурудзу - ми матимемо ВСЕ! Все сільське господарство буде забезпеченим.
Відверто кажучи, мене навіть до сміху вразив той факт, кукурузоманія охоплювала не лише сільське господарство, а й звичайне буденне життя. Наприклад, чи не в кожній родині, на Новий Рік ялинку прикрашали іграшки у вигляді кукурудзи (в мене й самої вдома ще збереглися від бабусі такі ялинкові прикраси), на різноманітні свята дітей також одягали в костюми кукурудзи. А той факт, що один чоловік настільки пройнявся духом епохи, що назвав свого сина Кукуцаполь (на честь лозунга «Кукуруза – царица полей»).
Та, на жаль, в результаті кукурудзяної кампанії в СРСР стало невистачати не лише м'яса і молока, а й хліба. Вже осінню 1962-го ЦК КПРС і Рада міністрів затвердили постанову "Про наведення ладу у витрачанні ресурсів хліба". І цим самим обмежили продаж хліба - не більше 2,5 кг в одні руки. Причому білий хліб практично зник з прилавків, а в чорний підмішували кукурудзяне і горохове борошно. Вироби з білого борошна тоді давали по рецепту лікаря - хворим, що потребували спецживлення. Тож, я вирішила опитати й власну бабусю, яка в даному випадку стала для мене ще одним не менш корисним джерелом інформації. Цитую: "Ооо, кукурудза тоді була усюди! То ти зараз можливо думаєш, що це й непогано, адже ти любиш кукурудзу, але коли вона й у хлібі, й у кашах, в шоколаді, цукерках і навіть у шампанському, то повір мені, дитино, це жахливо....За білим хлібом в черзі можна було побачити лише євреїв, тому що в них ніби-то виразки й різноманітні хвороби...словом, не можна їм було кукурудзяного й горохового хліба їсти. Ну і, звичайно ж, заможні білим хлібом живилися....їм становище дозволяло."
Втім, головного "кукурузника" таки зупинили. 14 жовтня 1964 року в результаті змови Хрущов був відправлений на пенсію. Так і закінчилась радянська "кукурудзяна епопея".
За ініціативою М. Хрущова, з кінця 1953 року ЦК КПРС розгорнув грандіозну пропагандистську кампанію з нагоди святкування трьохсотріччя Переяславської Ради. У рамках кампанії перший крок зробила Президія Верховної ради РРФСР. Маючи принципову згоду Ради УРСР, вона розглянула питання про передачу Кримської області у присутності представників Кримської облради і Севастопольської міськради. Ґрунтуючись на спільності економіки, територіальної близькості, тісних господарських і культурних зв'язків Криму і УРСР, було прийнято рішення про передачу Криму Україні. Все це супроводжувалося неймовірно пропагандистським галасом як "яскраве виявлення безмежного довір'я і щирої любові російського народу, нове свідчення непохитної дружби між російським та українським народами."
В Криму економічна та соціальна ситуація у повоєнну добу виявилася надзвичайно складною, навіть катастрофічною. Значною мірою кризу економіки, особливо сільськогосподарського виробництва, тут спричинила масова депортація кримськотатарського народу, греків, вірменів, чехів та болгар. А в перші дні війни з Криму було вивезено ще й понад 50 тисяч німців, які мешкали тут ще з часів Катерини II.
Площа озимої пшениці в Криму в 1940 році складала 447,5 тис. га, а в 1950-му зменшилася майже вдвічі. Значно скоротилися площі і технічних культур. Порівняно з 1940 роком у всіх категоріях господарств площа садів зменшилась на 6 тисяч гектарів. На присадибних ділянках фруктові дерева вирубали через непомірні податки, які запровадив "батько Сталін". У 1950 році порівняно з 1940 роком Крим майже в 5 разів скоротив продаж зерна, в три рази – тютюну, вдвічі – овочів. Ось, що пише перший секретар Ялтинського міськкому партії С. Медунов у газеті "Крымская правда" від 1 вересня 1953р.:
"Переважна більшість виноградників посаджена багато років тому. Так, у радгоспі "Гурзуф" 80 га виноградників закладено 80 - 100 років тому, а в радгоспі "Гірський Урожайність таких виноградників - 12 ц/га. Незважаючи на це, в районі реконструйована лише десята частина площі. Виноградарство ведеться по-старому. Не всі насадження поставлені на шпалеру. Виноградні кущі уражені мільдью та оїдіумом".
Глибоку кризу переживала і соціальна сфера області. Сьогодні ніхто не повірить у те, що в Криму ще наприкінці 1953 року було лише 3 хлібнi магазини, 18 – м'ясопродуктів, 8 – молочних, 2 – тканин, 9 – взуття, 5 – будівельних матеріалів та 28 – книжкових крамниць. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі.
Але представляти Хрущова проукраїнським політиком просто безглуздо. Якщо пройтися по біографії М. Хрущова, то можна побачити, що це був відстоювач інтересів Радянської імперії. Тоді було вигідно як політично, так і економічно повернути Крим під управління Україні. Тож, навряд можна стверджувати, що Радянський Союз прям "подарував" Крим Україні. Скоріше, це був необхідний захід, адже з ним передбачалось достатньо багато мороки.
Саме УРСР вирішувала всі проблеми, пов'язані із сільським господарством і будівництвом в Криму.
Протягом короткого періоду було відновлено садівництво та виноградарство. Побудований Північнокримський канал, який оживив північнокримський степ, зробивши його однією з основних житниць країни.
Думаю, що це питання є досить суперечливим. Адже й досі ми можемо почути від наших дідусів та бабусь: "Які гарні були часи...", "Ми дійсно багато чтого втратили зі смертю Сталіна"...
Але цікаво, чи дійсно було так? Чи дійсно роки правління Сталіна можна вважати найкращими для народу? Чомусь мені здається, що НІ! Враховуючи й усвідомлюючи ту кількість репресій, голодомори, несправедливі звинувачення, жорстоку політику, створені Іосифом Сталіним, я однозначно не підтримую його.
Але чому тоді народ був пройнятий горем, втративши Сталіна? Думаю, цьому є пояснення і заключається воно в тому, що прості люди навіть не усвідомлювали всіх масштабів розстрілів, репресій та ін. Їх переконали, що це життя найкраще і будьте вдячні за нього товаришу Сталіну! Тож як можуть інакше реагувати люди, якщо вони й не уявляють і не сприймають собі іншого життя. Дуже довгий час вони чули лише про те, що Сталін - це все, все, що він робить - це правильно, тільки так і треба робити, "Сталін - це Бог".
"Сталин для нас был вождь и учитель, всезнающий человек, в общем, был богом. Так нас учили в школе, так писала пресса, так учила партия до самой его смерти, так думал народ. Считалось, что благодаря мудрости Сталина наш народ выиграл такую войну. Как плакали люди, когда умер Сталин! Ну, думали, конец света! Прекратится Советская власть, загубят нас другие! Разве кто знал все его творения? Что внушали народу, то он и думал, куда поворачивали, туда и шел".
(Л.Г. Стремоусова, 1919 р.н.)
Це всеодно, що малій дитині втратити батька, думаю, що приблизно так саме й відчував себе народ. Звідси й така реакція.
.jpg)
